Дуже важливе питання у вихованні дитини - це питання про мету виховання. У деяких родинах можна спостерігати повну бездумність у цьому питанні: просто живуть поруч батьки і діти, і батьки сподіваються на те, що все саме собою вийде. У батьків немає ні ясної мети, ні визначеної програми. Звичайно, у такому випадку і результати будуть завжди випадкові, і часто такі батьки потім дивуються, чому це в них виросли погані діти.

     Ніяку справу не можна гарно зробити, якщо невідомо -  чого хочуть досягти.    Кожен батько і кожна мати повинні добре знати, що вони хочуть виховати у своїй дитині. Треба віддавати собі ясний звіт щодо своїх власних батьківських бажань. Чи хочете ви виховати дійсного громадянина, людину знаючу, енергійну, чесну, віддану своїй країні, працьовитого, бадьорого і ввічливого? Або ви хочете, щоб з вашої дитини вийшов міщанин, жадібний, боягузливий, який-небудь хитренький і дрібний ділок? Дайте собі працю, подумайте добре над цим питанням, подумайте хоча б потай, і ви відразу побачите і багато зроблених вами помилок і багато правильних шляхів.

     І при цьому завжди ви повинні пам'ятати: ви народили і виховуєте сина або дочку не тільки для вашої батьківської радості. У вашій родині і під вашим керівництвом росте майбутній громадянин, майбутній діяч та просто ЛЮДИНА.

     Не відмахуйтесь від цього питання, не вважайте його докучливим резонерством.

Ваше власне поводження - сама вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з ним розмовляєте, або повчаєте його, або наказуєте йому. Ви виховуєте його щохвилини вашого життя. Як ви вдягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або засмучуєтеся, як ви поводитеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету - усе це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, усі повороти вашої думки доходять до нього невидимими шляхами. А якщо вдома ви грубі, або хвалькуваті, а ще гірше, якщо ви ображаєте один одного, вам вже не потрібно думати про виховання: ви вже виховуєте ваших дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі методи вам не допоможуть.

    Необхідно сказати, що правильне виховання зовсім не вимагає, щоб батьки не спускали з дітей очей. Таке виховання може принести тільки шкоду. Воно розвиває пасивність характеру. Батьки люблять цим похвастатися, але потім переконуються, що припустилися помилки.

   Щира сутність виховної роботи полягає в організації вашої родини, вашого особистого і громадського життя, в організації життя дитини. У цій справі немає дріб'язків. Виховання триває  щодня, щогодини, з них і складається життя.   

Батько і мати в очах дитини повинні мати  авторитет. Часто приходиться чути питання: що робити з дитиною, якщо він не слухається? От це саме «не слухається» і є ознака того, що батьки в його очах не мають авторитету.

Відкіля береться батьківський авторитет, як він організується ?

  Ті батьки, у яких діти «не слухаються», схильні іноді думати, що авторитет дається від природи, що це - особливий талант. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований у кожній родині, і це навіть не дуже важка справа.

     Деякі перешкоди психічному розвитку дітей мають зовсім визначену назву - тепличні умови, коли дитину пестять, ніжать, балують,  - одним словом, носять на руках.

     Через надмірну увагу психічний розвиток її неминуче сповільнюється. У результаті надмірної поблажливості, якою ми оточуємо її, вона неодмінно зіткнеться з дуже серйозними труднощами і розчаруванням, коли опиниться за межами домашнього кола, оскільки і від інших людей буде очікувати уваги, до якої звикла у будинку батьків. З цієї ж причини вона занадто серйозно стане відноситися і до самої себе. Саме тому, що її власний кругозір занадто малий, багато дріб'язків здадуться їй занадто великими і значними. У результаті спілкування з людьми буде для неї набагато скрутніше, ніж для інших дітей. Вона почне уникати контактів, усамітнюватися. Їй ніколи не доводилося поділяти з братами чи сестрами батьківську любов, не говорячи вже про ігри, свою кімнату, одяг, і їй важко знайти загальну мову з іншими дітьми і своє місце в дитячому співтоваристві.

    Єдина дитина дуже скоро стає центром родини. Турботи батька і матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисну норму. Любов батьківська в такому випадку відрізняється відомою нервозністю. Хвороба цієї дитини переноситься такою родиною дуже важко, і страх такого нещастя позбавляє батьків спокою. Дуже часто єдина дитина звикає до свого надзвичайного стану і стає дійсним деспотом у родині. Для батьків дуже важко буває загальмувати свою любов до неї і свої турботи, і волею - неволею вони виховують егоїста.

З аналізу психолого-педагогічної літератури