Визнаючи школу провідною ланкою виховання молоді, треба зазначити, що без єдності зусиль з сім’єю, ефективність виховання буде низькою. Адже саме в сім’ї найбільше виховується людина укладом спільного життя: побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім’ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, корисне і шкідливе, тобто її морально-етичні принципи на яких споконвіку грунтується педагогічний досвід народу.

Сім’я і школа – це берег і море. На березі дитина робить свої перші кроки, отримує перші уроки життя, а потім перед нею відкривається непізнане море знань, і шлях в цьому морі прокладає школа.

Сім’я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей та підлітків, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.

Єдність сім’ї і школи відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного розвитку особистості та у вихованні школяра.

Батько, мати, старші брати і сестри, дідусь і бабуся - перші вихователі дітей у дошкільному віці і лишаються ними, коли їхні вихованці пішли до школи. Духовне і морально-естетичне багатство сімейного життя - найголовніша умова успішного виховання дитини і в домашніх умовах, і в дитячому садку, і в школі.

Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших із них варто мабуть, віднести вміння належно організовувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньосімейні взаємини і, найголовніше, встановлювати правильні стосунки з дітьми.

Взаємини батьків між собою та їх ставлення до дітей – незамінна практична школа батьківства й материнства для підростаючого покоління‖.

Дані досліджень засвідчують, що виховує не сам виховний процес як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає і активно переосмислює людські цінності і орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе.

Надзвичайно важливого значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки саме вони відображають загальні тенденції сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності родини, її морального фону.

Пропонуємо тест, відповівши на питання якого Ви зможете орієнтовно визначити наскільки Ви контактні з дітьми.

Тест «Чи достатньо Ви контактні з дітьми»?

1. Як Ви вважаєте, чи є у Вашій сім’ї взаєморозуміння?

2. Чи радяться з Вами діти з особистих питань, чи спілкуються душа в душу?

3. Чи цікавляться діти Вашою роботою?

4. Чи знаєте Ви друзів Ваших дітей?

5. Чи бувають вони у Вас вдома?

6. Чи беруть участь у господарських справах Ваші діти разом з Вами?

7. Чи перевіряєте Ви, як діти виконують уроки?

8. Чи є у Вас спільні з дітьми захоплення і заняття?

9. Чи беруть діти участь у підготовці до свят?

10. Чи віддаєте Ви перевагу проведенню відпустки разом з дітьми?

Обробка результатів тесту

Стверджувальна відповідь оцінюється двома балами. Відповідь, виражена словами «іноді», «часом» – одним балом, «ніколи» – «0».

А тепер підрахуйте:

Якщо Ви набрали 20 балів, Ваші стосунки з дітьми можна вважати благополучними.

Від 10 до 20 балів – задовільними, проте недостатньо багатогранними. Подумайте, в чому саме вони мають бути доповненими, більш поглибленими.

Якщо менше 10 балів – Ваші контакти з дітьми перебувають у недостатній мірі. Варто подумати, як їх поліпшити.

Важливими складовими ефективності навчально-виховного процесу є психологічний клімат у колективі та навчальна мотивація. Батьки можуть здійснювати прямий або опосерердкований вплив на ці складові, тим самим або сприяючи поліпшенню умовам навчання дитини, або гальмуючи цей процес.

Психологічний клімат відбиває характер взаємин між людьми, переважний тон суспільного настрою в колективі, пов’язаний із задоволенням умовами життєдіяльності, стилем і рівнем управління й іншими факторами.

Якщо батьки виховують свою дитину в дусі дружелюбності, прощення, демонструють своїм прикладом привітне ставлення до оточуючих, то вона відповідно й поводитиметься зі своїми однокласниками. Важливо формувати у вашого нащадка позитивне відношення до школи, вчителя, класного колективу.   Це сприятиме налагодженню гарних стосунків з ними. Під мотивом навчальної діяльності розуміються всі фактори, що обумовлюють виявлення навчальної активності: мета, настанови, почуття обов'язку, інтереси.

Види мотивів навчання дитини (за М.Гінзбургом):

• Зовнішній - ― Я ходжу до школи, бо мене мама примушує. Якби не мама, я б до школи не ходив ”. Зовнішній мотив може проявлятись в інтересі дитини до зовнішніх шкільних атрибутів: гарне приміщення, велика дошка, багато парт, нова форма, канцелярське приладдя. Найчастіше зовнішній мотив зустрічається у першокласників.

• Навчальний – “ Я ходжу до школи, тому що мені подобається вчитися ”

• Ігровий – “ Я ходжу до школи, тому що там весело і багато дітей, з якими

можна гратися ”

• Позитивний – “ Я ходжу до школи, тому що хочу бути дорослим. Коли я в

школі, я почуваюся дорослим, а до школи я був маленьким ”

• Соціальний – “ Я ходжу до школи, тому що потрібно вчитися. Без

навчання ніякої справи не зробиш, а вивчишся і можна стати ким захочеш ”

• Мотив одержання балу – “ Я ходжу до школи, тому що одержую там

хороші оцінки".

Мотивація до навчальної діяльності має велике значення для успішного навчання  учня.

Якщо у дитини сформований внутрішній стимул, то навчання приноситиме їй задоволення, вона буде старанною й зацікавленою. Результатом роботи учня будуть не лише оцінки, а сформований багаж знань, яким він зможе оперувати не лише на уроках, а й у повсякденному житті. Від того, наскільки в дитини сформується інтерес до навчання в початковій школі, значною мірою залежить її шкільна успішність в подальшому. Як говорять у народі «Як корабель назвеш, так він і попливе.»

Практичні поради батькам для підвищення мотивації дітей до навчання:

1. Вчіть дитину правильно вибирати мету в діяльності з точки зору розуміння ―навіщо це потрібно саме тобі, а не батькам чи вчителям‖. Для цього ставте перед дитиною наступні запитання: ―Якого результату ти прагнеш досягти у навчанні?‖, ―Ким ти себе бачиш у майбутньому?‖, ―Що ти можеш зробити для цього?‖, ―Хто тобі може допомогти?‖ тощо.

2. Надавайте своїй дитині право на помилки. Не засуджуйте, а допомагайте вчитися долати труднощі – це формує впевненість в своїх можливостях та здібностях, підвищує самооцінку.

3. Надавайте дитині можливість самостійно приймати рішення та нести відповідальність за результат, незважаючи на те, чи буде він позитивний або негативний.

4. Аналізуйте минулий успіх та досягнення, навіть якщо вони були зовсім незначними. Таким чином, ви підтримаєте спроби дитини домогтися нових результатів.

5. Формуйте відповідальність.

6. Вчіть дитину не боятися труднощів. Нехай вона відчуває, що Ви завжди готові прийти їй на допомогу.

7. Вчіть дитину не просто навчатися, а отримувати задоволення від процесу та результату виконаної роботи.

8. Завжди пояснюйте дитині причини Ваших вимог та вимог вчителів.

Висновки

Батьки – найкращі вихователі, а тому, насамперед, вони відповідають перед власною совістю, народом, державою за виховання своїх дітей. Саме в сім’ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя.

Сім’я дає дитині первинну підготовку до життя, яку школа все-таки не може дати, тому що необхідний безпосередній дотик до світу близьких, які оточують дитину, світу дуже рідного, дуже потрібного, світу, до якого дитина з перших років звикає і з яким рахується. А вже потім народжується невідоме почуття самостійності, яке школа повинна підтримувати.

Метафора на завершення:

Кажуть, що недаремно прожив життя той, хто збудував хату, викопав криницю, посадив і виростив дерево, народив і добре виховав дітей. Три нещастя є у людини: старість, смерть і погані діти.

Саме у Ваших силах виростити гарних, добрих дітей.

 З повагою, Лариса Дмитрівна